Історія справи

Постанова ВГСУ від 22.07.2015 року у справі №916/946/14
Постанова ВГСУ від 13.05.2015 року у справі №916/946/14
Постанова ВГСУ від 10.12.2014 року у справі №916/946/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року Справа № 916/946/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКорсака В.А. - головуючого,суддівДанилової М.В.(доповідача), Данилової Т.Б.,за участю представників:позивачаМишко О.В. (дов. від 30.07.2014 № 3002)відповідачаПерейма Д.О. (дов. від 25.12.2013 № 133)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 18.09.2014у справі № 916/946/14 Господарського суду Одеської областіза позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"простягнення 353 160, 08 грн.

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 353 160,08 грн. заборгованості за неналежне виконання умов договору майнового сервітуту від 30.09.2013 № 650-0/111-П-ІЛФ-13.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач порушив умови договору щодо оплати права обмеженого користування гідротехнічною спорудою, розташованою в акваторії порту, а саме: причалом № 18 довжиною 160,00 м (архівний номер паспорту 85311) за жовтень, листопад, грудень 2013 року.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.07.2014 у справі №916/946/14 (суддя Літвінов С.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2014 (колегія суддів: головуючий Ярош А.І., судді Журавльов О.О., Таран С.В.), позов задоволено, стягнуто з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" 353 160, 08 грн. та судовий збір в сумі 7 063, 20 грн.

Рішення та постанову мотивовано тим, що договір майнового сервітуту від 30.09.2013 № 650-0/111-П-ІЛФ-13 нікчемним та недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, при цьому, позивачем доведено належними доказами здійснення робіт відповідачем на об'єктах сервітуту у період дії договору, а також наявність заборгованості відповідача у сумі 353 160, 08 грн. в результаті порушення останнім умов договору щодо оплати за використання об'єктів сервітуту.

Не погоджуючись із зазначеними вище судовими рішеннями, Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 07.07.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2014 скасувати, та прийняти нове рішення про відмову у позові повністю, посилаючись на неповне та неналежне встановлення судами попередніх інстанцій обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків судів цим обставинам, а також на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття судами невірних рішень.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що причал № 18, користування яким на умовах сервітуту є предметом договору майнового сервітуту № 111-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013, є нерухомим майном, право на яке підлягає обов'язковій державній реєстрації і виникає виключно після її здійснення, проте, питання наявності у Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії права господарського відання на причал № 18 судами не досліджувалось, та приписи Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, судами застосовані не були.

Разом з тим, скаржник вказує, що право господарського відання згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було зареєстроване за Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії лише 10.04.2014, у зв'язку з чим, на думку скаржника, у 2013 році сервітут взагалі не набрав чинності, а отже і договір майнового сервітуту № 111-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013 не може вважатись вчиненим правочином.

У відзиві на касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії просить залишити касаційну скаргу Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" без задоволення як необґрунтовану, а рішення Господарського суду Одеської області від 07.07.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2014 залишити без змін як такі, що прийняті при належному дослідженні всіх обставин справи та у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії посилається на те, що загальний порядок укладення господарських договорів регламентується статтями 638, 640 Цивільного кодексу України, статтею 180 Господарського процесуального кодексу України, який при укладенні договору майнового сервітуту № 111-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013 був дотриманий, при цьому, позивач стверджує, що будь-яких спеціальних вимог до таких договорів чинним на момент укладення вказаного договору законодавством встановлено не було, а користування Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" причалом № 18 на умовах сервітуту доведено обставинами та матеріалами справи, у зв'язку з чим, на думку позивача, з останнього має бути стягнута заборгованість за неналежне виконання умов вказаного договору.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.10.2014 касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.11.2014.

08.12.2014 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії подало до Вищого господарського суду України письмові пояснення з відповідними додатками до відзиву на касаційну скаргу, в яких останнє підтримує свої доводи, викладені у відзиві та просить оскаржувані судові рішення у даній справі залишити без змін, а касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" - без задоволення.

12.11.2014 Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" подало до Вищого господарського суду України письмові пояснення до касаційної скарги, в яких скаржник підтримав свою касаційну скаргу та просив врахувати вказані пояснення при касаційному розгляді даної справи.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.11.2014 продовжено строк розгляду справи № 916/946/14 за клопотанням Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на 15 днів та відкладено розгляд касаційної скарги на 03.12.2014.

18.11.2014 Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" подало до Вищого господарського суду України додаткові письмові пояснення з відповідними додатками до касаційної скарги, в яких скаржник підтримав свою касаційну скаргу та просив врахувати вказані пояснення та додатки при прийнятті постанови у даній справі.

03.12.2014 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії подало до Вищого господарського суду України доповнення до відзиву на касаційну скаргу, в яких останнє підтримує свій відзив та просить оскаржувані судові рішення у даній справі залишити без змін, а касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" - без задоволення.

У судовому засіданні касаційної інстанції 03.12.2014 колегією суддів Вищого господарського суду України оголошено перерву до 10.12.2014.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні касаційної інстанції 10.12.2014 представників сторін, перевіривши оскаржувані судові рішення на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до Закону України "Про морські порти України", Розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 № 133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту", Наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013 № 163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було проведено реорганізацію державних підприємств морського транспорту, шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них згідно розподільчих балансів, та утворено, внаслідок виділу, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України".

Відповідно до пункту 3 Наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013 №163 встановлено, що Адміністрація морських портів України є правонаступником державних підприємств морського транспорту, зазначених у пункті 1 цього наказу, у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів.

Пунктом 7 цього наказу встановлено, що після проведення державної реєстрації Адміністрації морських портів України головам Комісій передати, а голові Адміністрації морських портів України прийняти на баланс майно, права та обов'язки державних підприємств морського транспорту, що реорганізуються, згідно із затвердженими Міністерством розподільчими балансами та актами приймання-передачі.

Згідно до акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань №482/19 від 13.06.2013, комісією з реорганізації Державного підприємства "Іллічівській морський торгівельний порт" передано до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" основні засоби Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" згідно з розподільчим балансом, станом на 13.06.2013, в тому числі, причали Іллічівського морського порту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що після передачі від Державного підприємства "Іллічівській морський торгівельний порт" за актом приймання-передачі зазначені причали знаходяться на обліку у Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", яке реалізовує відповідні повноваження власника (особи, у якої знаходиться державне майно в господарському віданні).

Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2013 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії (власник) та Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" (сервітуарій) укладено договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) №650-0/111-П-ІЛФ-13, згідно з пунктом 1.1 якого власник, на визначених договором умовах оплати, надає сервітуарію право обмеженого користування належними власнику гідротехнічними спорудами (нерухомим майном), розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме: причал № 18, довжиною 160,00 м, архівний номер паспорту 85311.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3, 1.4 договору право користування сервітуарієм причалом обмежується виконанням навантажувально-розвантажувальних робіт силами і засобами сервітуарія. Сервітут не підлягає відчуженню. Строк сервітуту - період дії договору.

Ціна договору та порядок оплати передбачено у розділі 2 договору.

Згідно пунктами 2.2, 2.3 договору плата за сервітут на причал № 18 за період дії договору складає 353 160, 08 грн. з ПДВ. Оплата сервітуту здійснюється сервітуарієм щомісячно, до 30 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку власника. Сума щомісячного платежу розраховується виходячи з кількості днів у звітному місяці.

Пунктами 3.3, 3.4 договору передбачено, що сервітуарій зобов'язаний в тому числі своєчасно та на умовах цього договору вносити плату за сервітут за весь час фактичного користування причалом. Власник має право отримувати плату за сервітут, розраховану відповідно до розділу 2 цього договору. Власник зобов'язаний надати на умовах цього договору сервітуарію обмежене право користування причалом, визначеним пунктом 1.1. договору.

Відповідно до пункту 4.1 договору за невиконання (неналежне виконання) умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Пунктом 7.1 визначено, що цей договір набуває чинності з дня його укладення, але регулює взаємовідносини між сторонами починаючи з 21.08.2013 у відповідності до статті 631 Цивільного кодексу України. Договір діє до 31.12.2013, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов договору майнового сервітуту № 650-0/111-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013 власником виставлено сервітуарію рахунки на оплату за використання причалу на загальну суму 353 160, 08 грн., а саме: № пр/4450 від 30.09.2013 на суму 108 868, 90 грн., № пр/9359 від 31.10.2013 на суму 82 315, 51 грн., № пр/9380 від 30.11.2013 на суму 79 660, 16 грн., № пр/12855 від 31.12.2013 на суму 82 315, 51 грн., які було отримано Державним підприємством "Іллічівській морський торгівельний порт", про що свідчить належним чином засвідчена копію витягу з журналу обліку розносної документації канцелярії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії.

Судами встановлено, що Державним підприємством "Іллічівській морський торгівельний порт" здійснювались роботи на об'єктах сервітуту у період дії договору № 650-0/111-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013, що підтверджується змінно-добовим оперативним планом роботи морського порту Іллічівськ за жовтень, листопад та грудень 2013 року, а також договором про надання координаційних та організаційних послуг від 15.07.2013 № 172/д/48/а/а.

Однак, Державним підприємством "Іллічівській морський торгівельний порт" оплату за використання об'єктів сервітуту здійснено не було, у зв'язку з чим Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії звернулось до суду з позовом про стягнення 353 160, 08 грн. заборгованості.

Приписами частин 1, 7 статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Аналогічні приписи містяться у статті 526 Цивільного Кодексу України.

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України" встановлено, що власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.

Судами встановлено, що відповідно до Статуту Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", Адміністрація є державним комерційним підприємством, зареєстрованим відповідно до чинного законодавства України.

Згідно приписів частини 2 статті 74 Господарського кодексу України та пункту 4.2 Статуту Адміністрації, майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. В будь-якому разі усе майно, що знаходиться в розпорядженні Адміністрації, належить до державного майна.

Відповідно до частини 1 статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами. Отже, Адміністрація як особа, у господарському віданні якої знаходиться причали та на балансі якої вони числяться, здійснює право володіння, користування та розпорядження цим майном.

Судами встановлено, що Адміністрація здійснює право володіння, користування та розпорядження закріпленим за нею майном, а отже у відповідності до частин 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України, вона володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до положень статті 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Статтею 406 Цивільного кодексу України визначені випадки припинення сервітуту. Так, сервітут припиняється, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Задовольняючи позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії про стягнення з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" 353 160, 08 грн. заборгованості за неналежне виконання умов договору майнового сервітуту від 30.09.2013 № 650-0/111-П-ІЛФ-13, суди попередніх інстанцій посилались, зокрема, на те, що сторонами вказаного договору було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору та підписано його без будь-яких зауважень, що цей договір нікчемним та недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, і припинення сервітуту з підстав, передбачених статтею 406 Цивільного кодексу України, також не виявлено. При цьому, доведено належними доказами здійснення робіт відповідачем на об'єктах сервітуту у період дії договору, а також наявність заборгованості відповідача у сумі 353 160, 08 грн. в результаті порушення останнім умов договору щодо оплати за використання об'єктів сервітуту.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій суперечливими та такими, що є наслідком неповного з'ясування обставин справи і ненаданням їм належної правової оцінки, тобто здійсненими з порушеннями норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 144 Господарського кодексу України право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частинами 1, 4 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Статтею 3 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено обов'язковість державної реєстрації речових та інших прав та їх обтяжень на нерухоме майно та визначає, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно, зазначені у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно, крім випадків, передбачених статтею 41 Закону.

Майно, щодо якого встановлено сервітут відноситься до об'єктів нерухомого майна, тобто, до об'єктів, речові та інші права і їх обтяження на які підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Разом з тим, вирішуючи спір у даній справі, суди попередніх інстанцій зазначених норм матеріального права не врахували та не надали їм відповідного юридичного аналізу, а також не дослідили - чи належним чином Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії оформило речові та інші права і їх обтяження на нерухоме майно, щодо якого встановлено сервітут.

При цьому, суди відхилили доводи Державного підприємства "Іллічівській морський торгівельний порт" в частині державної реєстрації права господарського відання, яке, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було зареєстроване за Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії лише 10.04.2014, в той час, як договір майнового сервітуту № 650-0/111-П-ІЛФ-13 був укладений 30.09.2013, не надавши вказаним доводам належної правової оцінки.

Таким чином, вбачається, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

З наведеного слідує, що приймаючи оскаржувані судові рішення, суди всупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України не забезпечили виконання вимог процесуального закону щодо об'єктивності та всебічності з'ясування дійсних обставин справи, оскільки не надали ґрунтовної юридичної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, виходячи, зокрема, з принципу їх належності та допустимості, що мало своїм наслідком порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Таким чином, оскільки рішення та постанова у справі прийняті з порушенням норм процесуального права, суд касаційної інстанції, з урахуванням меж перегляду справ в касаційній інстанції, встановлених статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у суду касаційної інстанції відсутнє право встановлювати або вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, так само як і надавати їм власну юридичну оцінку, дійшов висновку, що оскаржувані судові акти підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2014 у справі № 916/946/14 та рішення Господарського суду Одеської області від 07.07.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді: М. Данилова

Т. Данилова